Перкарина мешкає в північній (слабосолоній) частині Чорного моря та в Азовському морі, в пониззях річок Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дон, а також в їхніх лиманах; найбільш чисельна в Таганрозькій затоці. За деякими даними в басейні Дністра ареал перкарини досягає території Молдови.

Розмножуватись перкарина починає на другому році життя, бентичну ікру мече на намулове дно кількома порціями, нерест продовжується, в різних частинах ареалу, з червня до серпня. Ікра клейка, але не приклеюється до дна завдяки тому, що швидко вдягається шаром налиплих дрібних часток намулу; це полегшує маскування ікри від дрібних хижаків. Здатність до відновлення в цього виду висока: мінімальний час подвоєння популяції складає близько 15 місяців.

Виведені личинки спочатку лежать на дні, потім починають час від часу спливати на поверхню, а за дві доби переходять до пелагічного способу життя. Молодь харчується дрібними безхребетними, потім - майже винятково рачками каланіпедою та мізидами, а після досягнення довжини 4см — молоддю бичків та тюльки. В різні пори доби перкарина харчується різними організмами: вдень споживає ракоподібних, а вночі — головним чином тюльку. Вірогідно тюлька, якій притаманний добрий зір, вночі є для перкарини легшою здобиччю: перкарина полює на тюльку, використовуючи органи бокової лінії, котрі в неї дуже добре розвинуті.

Перкарина виділяє дуже велику кількість слизу: впіймана при тралуванні разом с тюлькою вона, завдяки цьому, знижує якість улову, і тому вважається сорною рибою.

Саму перкарину споживають такі хижі риби як сом, морський та прісноводний судак, а молодь перкарини — чехоня.

Як вразливий вид, перкарина занесена до Червоного списку МСОП.