Крім величини, білуга легко відрізняється від всіх інших осетрових риб своїм товстим циліндричним тулубом і коротким загостреним носом, що трохи просвічує, тому що не покритий кістяними Шитиками; рот у неї величезний, займає всю ширину голови й оточений товстою губою; вусики відрізняються своєю шириною й вистачають до рота. Крім того, кістяні щитики на голові й жучки, особливо бічн і черевні, представляються відносно мало розвиненими: спинних буває здебільшого 12-13, бічних 40-45 і черевних 10-12. Загальний цвіт тіла попелясто^-сірий, черево сірувато^-біле, ніс жовтуватий.

Каспійського й Чорне моря з ріками, у них що впадають, становлять майже єдине перебування цього велетня прісних вод, що, таким чином, становить винятково наше надбання. Волга, Урал, Кура, Дон, Кубань – головні місцевості лову білуги й тільки в Дунаєві вона ще досить численна. Власне кажучи, білуга більшу частину свого життя проводить у море й у ріки входить по досягненні відомого віку – для метання ікри, що, як ми побачимо далі, буває не щороку, а потім повертається назад у море, так само як і мальки її. Проте вона заходить дуже далеко і є навіть деяку підставу припустити, що чим більше білуга, тим далі йде вона нереститися. Зрідка білуга заходить із Чорного моря в Середземне й Адріатичне й не дуже давно (1850) була піймана одна на околицях Венеції.

Тому що всі молоді білуги ие зустрічаються в ріках і тому що відомо, що дорослі риби мечуть ікру через рік, про що, втім, далі, те для нас очевидно, що головна маса білуги повсякчас року, тим більше взимку, живе в море. З досліджень Северцева не підлягає ніякому сумніву, що в Уралі зимує не та червона риба, що нерестилася навесні, а та, котра метала ікру в третьому році й піднімалася в ріку наприкінці літа й на початку осіни. Зі своєю звичайною проникливістю, ґрунтуючись на ході риби, її величині, ступеню зрілості ікри, .частиною за показниками уральських козаків, наш відомий біолог майже цілком роз’яснив періодичні явища життя червоної риби в уральських водах, де ці явища перебувають у найбільш сприятливих умовах, так сказати, у найбільш природній обстановці. Завдяки йому ми знаємо тепер, що більшість осетрів, шипів, білуг, частиною севрюг, що входять у море навесні, суть особини, що тільки що достигнули половою зрілості; риба ж, що зимує в ріці, у так званих ятовях, є вже більше доросла, котра входить сюди з моря з тією метою, щоб з розкриттям ріки здійнятися вище й вимітати ікру.

Таким чином, у ріці зимує тільки незначна частина червоної риби, що долженствуют вимітати ікру навесні. Молода риба, що достигнули полової зрілості, а також вся дрібна зимує в устях рік або на невеликих морських глибинах; у більше ж глибоких місцях зимує неодружена риба, вернуишаясп із рік наприкінці літа й початку осіни: нарешті, на самих більших глибинах постійно живуть старі білуги, уже нездатні до розмноження. Досить можливо навіть, що більші особини цієї риби виходять із моря тільки один раз у кілька років: рідкість дуже великих білуг і більша різниця в їхній вазі почасти служать доказами цієї думки. Важко припустити, щоб, наприклад, тридцятирічна білуга могла, якщо вважати, що вперше вона метала ікру на десятому році, десять, а, уважаючи її зворотний хід, двадцять разів уникнути тих сотень снастей і мереж, які неї очікують у ріці.

Ще менша кількість білуг зимує в низов’ях Волги, тим більше в ріках Чорноморського басейну, де також лов триває безперервно все літо й осінь і притім пароплави розполохують рибу, що збирається на зимівлю. В Уралі немає жодного із цих перешкод, а тому зимовий сон білуги й взагалі всієї великої червоної риби буває тут усього глибше, і вона покривається більше товстим шаром слизу, так називаним еленом, або шубою, що заважає їй вільно рухатися. У море ж, де лід часто зламується й риба рідко має потребу у вільному припливі повітря ,цей шар, принаймні в білуги, зовсім не зауважується й остання ходить і навіть годується тут цілий рік. А тому що головну їжу білуги, як й інших великих осетрових риб, становлять раковини, те ясно, що молода риба повинна триматися біля усть ріки, де раковини дрібніше й мають більше тонку шкарлупу, ніж на більших глибинах відкритого моря.

Крім раковин, білуг, як риб хижих, залучає також та маса прохідної білої риби — вобли (каспійська плотва) і бешенки (астраханський оселедець), — яка зимує у відкритому морі. Очевидно, білуга не їсть у море тільки в грудні й січні, та й то не завжди, тому що навіть на ятовях, тобто в ріці, у шлунку її знаходять ще, що не переварилася їжу. По Северцеву, вона починає годуватися в лютому, після перших зломів льоду, але ще там, де зимувала; в «тамаке» – шлунку білуги – знаходять тоді винятково бокоплавов – дрібних рачків, раковини, іноді качок, що зимують на Каспие,- здебільшого так званих лайок (Harelda glacialis); у цей же час вони пожирають новонароджених тюленів. Але потім головну їжу білуги становить вобла, величезні косяки якої входять ранньої навесні в Урал і Волгу – у перший іноді наприкінці лютого. Слідом за воблою йдуть до морських берегів, граючи на поверхні, зграйки білуг, входять у ріки, а іноді йдуть під лід. Цей так званий білуговий біляк зауважується у Волзі здебільшого в березні.

Слідом за воблою білуги йдуть під лід ріки й продовжують підніматися усе вище й вище, спочатку під самою поверхнею льоду, так що труться об нього спинними жучками, але потім, по розкритті, ідуть уже більше по дну.

Взагалі білуга входить у ріку раніше іншої червоної риби, і цей факт, у зв’язку з надзвичайною ненажерливістю її, пояснює, чому вона на противагу прочим осетровим не їсть тільки, коли квапиться вимітати ікру, що дозріває, так що пост її порівняно нетривалий.
Біля того ж часу разом з біляком, що, зважаючи на все, складається винятково з молодих риб, однак не менш (?) 2 аршин й 1,5 пуда вагою, рушає й уціліла на річкових зимовищах більша білуга, який, таким чином, доводиться выметывать ікру вище, ніж молодий. Багато фактів позитивно промовляють на користь тієї думки, що чим крупніше білуга, тим далі вона піднімається. Бути може, це обумовлюється тим обставиною, що велика риба взагалі нереститься пізніше й полові продукти її дозрівають у більший проміжок часу.

Це явище у свою чергу пояснює нам деяка розбіжність у місця нересту як білуги, так і взагалі всієї червоної риби, за винятком стерляді. На думку уральських козаків, більшість білуг, осетрів і севрюг мечуть ікру в самому морі; тієї ж думки почасти дотримується й сам академік Берів. Але не очерета й очерета, не кам’янисті обмілини морських прибреншй становлять головне місце нерес-тования червоної риби, навіть не выбойные місця побічних русел Уралу, де дно дуже нерівно, багато корінь і росте очерет, як думає Данилевський, а глибокі й швидкі місця ріки з кам’янистим або хрящуватим дном – так називані гряди; в Уралі ж, за свідченням Северцева, червона риба метає на твердих глинистих плитах з лежачої на ній галькою з тієї ж плити, а таке дно зустрічається більше в ярів, звідки звалюються брили щільної глини. Нерест червоної риби в берегів моря, у култуках, помилкових устях, що всього частіше зауважується в низов’ях й устях Уралу, що буяє останніми, є явище виняткове й залежить від того, що молода риба плутає в численних протоках ріки й лабіринті островів і поневоле метає ікру в місцевості зовсім для того не придатної і їм невластивої. Очерет, корчу, стало бути, по необхідності заміняють камені й допомагають червоній рибі випустити ікру. Якщо ж риба не знайде собі й цим умовам, у такому випадку вона зовсім не метає ікри, і остання починає всмоктуватися організмом. Імовірно, тому більше стара й досвідчена риба входить у ріки ще задовго до нересту – улітку й восени.

Незважаючи на свій ранній хід, білуга метає все-таки трохи пізніше осетра, хоча строк нересту її й невідомий з точністю. У всякому разі вона метає ікру досить тривалий час, бути може, біля місяця; у Волзі, усього вірніше, протягом усього червня; в Уралі нерест її починається, очевидно, у травні.
Як виробляється самий процес нересту — на це існують тільки припущення. Відомо тільки, що білуги часто вистрибують під час нересту, що роблять із видимою метою полегшити вихід ікри, а головне звільнити яйця з мішечків. Але, з іншого боку, червоність черева білуг, що нерестяться, і іншої червоної риби показує, що ця мета досягається винятково тертям об камені. Дуже може статися, однак, що це тертя об кам’янисте ложе, чому сприяє твердість і величина черевних жучків, служить тільки для риття ям у каменях, які вони, як думає Бер, викопують подібно деяким лососевим рибам. Що ж стосується самого процесу нересту в червоної риби, те Северцеву говорили,що під час виходу ікри з тіла самки самець треться об неї й вичавлює із себе молоки. По Михайлову, червона риба треться «тешка об тешку».

Ікра білуги, та й всієї іншої червоної риби, випускається неодмінно в кілька прийомів й, цілком ймовірно, більшими клубками. На останнє вказує одне спостереження, повідомлюване Данилевським зі слів уральських козаків. Маса ікри білуги величезна, незважаючи на те, що вона взагалі має досить значну величину, саме майже з горошину. Але тому що, за свідченням Бера, величина ікри червоної риби постійна й не залежить від віку, з іншого боку, є цілком достовірні відомості, що з 70-пудової білуги виймають більше 20 пудів ікри, то виявляється, що ця риба належить до самих плідних риб.

Здавалося б, що при такій надзвичайній плідності білуга повинна бути набагато многочисленней всієї іншої червоної риби, але на ділі виходить зовсім інше, і кількість пійманих білуг далеко нижче кількості стерлядей, осетрів і севрюг. Це, однак, легко порозумівається тим обставиною, що по своїй величині досить деякі особини цієї риби встигають уникнути мереж й інших рибальських снарядів, та й ці вцілілі білуги, не знайшовши вчасно належного місця для нересту, нерідко не выметывают ікри. Остання, у свою чергу, піддається багатьом випадкам. Без сумніву, на грядах, де плин так швидко, що навесні не тільки зносить всі дрібні частки дна, але навіть завалює драгу каменями, як показали це досвіди Бера, величезна кількість незаплідненої ікри зноситься вниз, частиною роздавлюється, так сказати, розтирається між каменями. Те ж очікує й зародків, навіть молодь, а потім скільки ще небезпек очікує останню в той час, коли вона починає годуватися на більше дрібних місцях, потім, коли скачується в море, і, нарешті, у самому морі. Ми не будемо дуже далекі від істини, якщо приймемо, що тільки одна сота білуг, що входять, наприклад, у Волгу, устигає вимітати ікру й що зі ста тисяч ікринок лупиться й входпт у море тільки один мальок. Але й тут ці деякі риби, залишаючись протягом багатьох лет, гинуть від різних випадків, робляться видобутком дорослих, попадають у мережі, так що навряд чи один десята їх досягає зрілості й входить у ріку.

Скільки часу триває розвиток яйця білуги, скільки часу живуть выклюнувшиеся белужки — спочатку в каменях, а потім взагалі в ріці, — коли саме повертаються в море — нічого цього невідомо й залишаються тільки одні здогаду. За аналогією зі стерляддю й осетром треба думати, що молоді белужки виходять із яйця не пізніше 10-го дня, біля місяця залишаються в місцях нересту, потім виходять на більше кормные місця й починають скачуватися в море. Більшість белужек іде туди, очевидно, восени й зимують, імовірно, досить деякі, але це вимагає ще подальших досліджень. Достеменно відомо тільки, що більшість молодих белужек ловляться в море на невеликих глибинах, де перший час вони годуються раковинами, дрібними рачками, але незабаром, напевно на 2-м року життя, починають харчуватися рибою, саме бешенкой і воблою.

Але якщо молоді белужки залишаються в ріці менш тривалий час, чим, наприклад, осетрики й, бути може, севрюжки, те цього ніяк не можна сказати про дорослих білуг. Останні, навпроти, скачуються в море пізніше іншої червоної риби й іноді навіть, якщо знаходять достатню кількість риби для їжі й глибокі ями в ріці, залишаються тут на зиму.

У липні, тобто в той час, коли починають входити в ріки більші білуги для того, щоб, прозимувавши на «ятовях», навесні здійнятися вище для нересту, білуги, що тільки що вимітали ікру, ідуть у найглибші й самі холодні місця ріки й з жадібністю вистачають усе, що не попадеться. Таких голодних білуг називають на нижній Волзі «ненажерами» і приписують їм надзвичайну ненажерливість. По розповідях рибалок, білуга їжу начебто втягує ротом, і якщо остання лежить на дні, те махалкой, тобто хвостом, робить «суводь» – вир – і піднімає її, щоб зручніше втягти. По іншимі, вона часто риється носом у мулі й взагалі постійно тримається на самому дні й тільки на світанку виходить на поверхню. Голодна білуга влітку, як говорять, ковтає іноді камені, дрова та інші зовсім не живильні предмети, але зі слів Гмелина треба, однак, укласти, що подібна ненажерливість білуг є хворобливе явище й властива досить деяким особинам. Саме ненажерою або «хлагуши» він називає тільки дуже стару, уже марну білугу, що ніколи не має ікри, зустрічається тільки в море й, імовірно, страждає нетравленням шлунка. Вона відрізняється великою величиною, великою головою й худорбою тіла; у ній знаходять дрова, тюленів, камені в кілька пудів, цілі пачки товару й т.п., і вона цілий рік ловиться на живодную снасть. У часи цього мандрівника таких білуг не вживали в їжу.

Що стосується способів лову білуги, то ми не станемо занадто поширюватися про їх. Білуг виловлюють неводами, здебільшого плавними мережами з великими вічками; головний лов цієї риби виробляється у відкритому морі.